"Не призивай Імення Господа Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно" (Вихід 20:7), - закликає Господь людину у третій заповіді. Читаючи ці рядки поспішімо запитати себе - чи не даремно я призиваю Боже Ім'я називаючи себе християнином?
Господь хоче, щоб зовучися Його Ім'ям, людина робила це в правді, справедливості, Божім страху. Богу боляче, коли так званий "християнин" ігнорує Його повеління, зневажає ближніх, пересуджує, обманює, лицемірить, краде, говорить злі слова і т.д. Тобто ці, і подібні до них, діла вказують, що той, хто їх чинить насправді служить дияволу. Такій людині не допоможе її двуликість, про що й попереджає в цій заповіді Господь.
Однак, люблячий Господь не хоче судити, не спішить карати, а хоче мати спілкування з кожною людиною і пропонує рятунок в Своєму Імені - Імені Христа. Він неодноразово закликає до Себе через Біблію: "Покликуй до Мене..." (Єремії 33:3), "Прийдіть до Мене..." (Матвія 11:28)...
А ще Він серйозно попереджає: "Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими". На підставі цих слів був написаний вірш "Ім'я Христа".
Який шлях виберемо - залежить від нас! Хай допоможе Господь бути вірними Йому всім тим, хто цього бажає.
Ім'я Христа
Ім'я Христа
Я подумала: буду писати
Так, щоб ім’я Христа не згадати,
Щоб про Нього писати в загадці,
А Він стане хай видний в розгадці.
Я подумала: буду писати,
Та не чітко про Бога казати;
А читач хай осмислить, збагне,
В тому вірші добро віднайде.
Так подумала, так забажала,
Та, на жаль, у ту мить ще не знала,
Що диявол – мій ворог, лютує,
Щоб не чули про Спаса пильнує.
Хоче, щоб це Ім’я не звучало,
Щоб серця від гріхів не звільняло,
Щоби люди про Бога забули,
Як поменше б про Господа чули.
Злий не проти добро щоб чинили,
Корисливо без Господа жили.
Він не проти, щоб ми помагали,
Доброту без Христа величали.
Він не проти, щоб ми посміхались,
Щоби чемно з друзями вітались.
Злий не проти, щоб люди старались
І на добрі діла покладались.
Та він хоче, щоб люди без Бога
Те творили…о, хибна дорога!
Бо в Ісусі лиш тільки спасіння.
Без Нього є марні доброчиння.
Я хотіла писати, про Бога ж
Не сказати…о, хибна дорога!
А тепер зрозуміла і каюсь,
До Ісуса Ім’я повертаюсь.
Хай лунає це Ім’я святеє,
Де іще віднайти нам такеє,
Щоб спасало від пекла і муки,
Й позбавляло із Богом розлуки!?
Ти, Ісусе, мені поможи,
Сам про Себе у вірші скажи.
Хай почую і людям звіщу
Добру Звістку, допоки живу.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Феноменология смеха - 2 - Михаил Пушкарский Надеюсь, что удалось достичь четкости формулировок, психологической ясности и содержательности.
В комментарии хотелось бы поделиться мыслью, которая пришла автору вдогонку, как бонус за энтузиазм.
\\\"Относительно «интеллектуального» юмора, чудачество может быть смешным лишь через инстинкт и эмоцию игрового поведения.
Но… поскольку в человеческом обществе игровое поведение – это признак цивилизации и культуры, это нормальный и необходимый жизненный (психический) тонус человека, то здесь очень важно отметить, что «игра» (эмоция игрового поведения) всегда обуславливает юмористическое восприятие, каким бы интеллектуальным и тонким оно не было. Разве что, чувство (и сам инстинкт игрового поведения) здесь находится под управлением разума, но при любой возможности явить шутку, игровое поведение растормаживается и наполняет чувство настолько, насколько юмористическая ситуация это позволяет. И это одна из главных причин, без которой объяснение юмористического феномена будет по праву оставлять ощущение неполноты.
Более того, можно добавить, что присущее «вольное чудачество» примитивного игрового поведения здесь «интеллектуализируется» в гротескную импровизацию, но также, в адекватном отношении «игры» и «разума». Например, герой одного фильма возвратился с войны и встретился с товарищем. Они, радуясь друг другу, беседуют и шутят.
– Джек! - спрашивает товарищ – ты где потерял ногу?
- Да вот – тот отвечает – утром проснулся, а её уже нет.
В данном диалоге нет умного, тонкого или искрометного юмора. Но он здесь и не обязателен. Здесь атмосфера радости встречи, где главным является духовное переживание и побочно ненавязчивое игровое поведение. А также, нежелание отвечать на данный вопрос культурно парирует его в юморе. И то, что может восприниматься нелепо и абсурдно при серьёзном отношении, будет адекватно (и даже интересно) при игровом (гротеск - это интеллектуальное чудачество)\\\".
